По приїзду в Дрезден на каучсерфінгу я домовився, що наш хост Тарас зустріне нас після 19-ої години. Він був зайнятий роботою і тому зміг нас забрати лише тоді. Ми пішли відкривати для себе місто. Чеснокажучи Дрезден сподобався неймовірно, але мене дивує те наскільки він відбудований, адже цікавлячись містами я пам’ятаю фотографії чотирьох міст 1945 року, які як виявилось доля мені підкине цієї мандрівки : Берліну, Варшави, Ляйпциґу і Дрездену. Саме ті фото в мене викликали подив. За 70 років місто повністю відновлене і до того ж крім нових будівель має відновлене старе середмістя і неймовірний палац Цвінґер. Згодом ми обходили весь центр і перейшли на інший берег. Там нас забрав Тарас. Він студент із України, вивчає архітектуру. Щоб виживати тут потрібно поєднувати роботу з навчанням. Не знаю як тут, а в мене в університеті будь-яка робота якимось чином все одно позбавляє тебе від корисних речей. “Дрезден це найдешевше і одне з найкрасивіших міст Німеччини” – так сказав наш хост Тарас. До цього він працював в Нюрнберзі і об’їхав багато Німеччини, тому має з чим порівнювати. Його сусіди по квартирі Леві і Йоханес – чудові: коли хто-небудь виходить із них, вони обливають один одного відром води з вікна. Коли ми виходили вони нас також облили). Тарас запропонував нам на наступний день купити саксонський квиток – це квиток, який можна придбати у вихідні для того, щоб їздити на електричках по всій Саксонії. Коштував він нам 30 євро, але це на трьох і ми необмежено могли їздити до 3 години ночі наступного дня на електричках. Тарас нам розрахував маршрут і написав о котрій годині і де ми маємо сісти на електричку. Йому велика подяка, бо без нього ми б точно загубилися. Перший наш пункт було маленьке село Rathen недалеко від Дрездена. Саме там знаходиться Саксонська Швейцарія – неймовірно красиві Ельбські піщані гори. Саме по них проходить кордон між Німеччиною і Чехією, а вже з чеської сторони згодом і село Олешніце куди в 1942 році німці вивезли мого дідуся як раба. Саксонська Швайцарія

Після Ратену ми повернулися назад у Дрезден, не їхати ж нам в Чехію назад і завітали у містечко Майсен, котре відоме першою в Європі мануфактурою з виробництва порцеляни. Містечко веде свою історію аж з далекого 968-го року і змогло вберегти свої старенькі тоненькі вулички де часто і машина не може проїхати. Такі міста я дуже люблю відвідувати. Тут панує спокій і тиша, яку ми не можемо почути. Коли ми потрапили в Майсен він аж заплакав, себто задощив, але я з того був радий і це ще більше мені підняло настрій перебуваючи в ньому. У майсенському замку на горі знаходиться готичний собор, котрий Ґьоте вважав найкрасивішим собором Німеччини. Після Майсену ми планували відвідати ще Ляпциґ, тому ми сіли на електричку і попрямували туди. Особливістю дороги назад було те, що ми мали вертатися на автобусі, оскільки залізниця в цей день страйкувала і не було останнього потягу. Проте ми обійшовши центр Ляйпциґа побачили, що дивитись тут особливо немає на що, адже душа Саксонії десь там у Дрезедні і Майсені, а Ляйпциґ суто сучасне місто без натяків на старовину, хоча гарна модерна архітектура тут є. Місто також було знищене не менше за Дрезден у 1945 році, але совковості тут зовсім не відчувається. Я від цього міста чекав чогось більшого бо вважав його одним з наймузичніших міст планети, адже тут творили Бетовен, Вагнер, Мендельсон, а все що я побачив – це модерну оперу, яка навіть не до порівняння з іншими, настільки вона бідно виглядає. Надіюсь хоч всередині достойно звучить.

Ляйпциг

Ляйпциг2

Зате я був радий побачити наймодерніші досягнення готики у вигляді Ляйпцизького університету і церкву святого Хоми в якій грав на органі Бетовен. Також є ще декілька давніх споруд. Що за споруди писати не буду бо про все це можна знайти в Вікіпедії, а ми подивишись це все вирішили рухатись до Дрездену раніше. Саме тому ми повернулися на Гаубтбангоф (Головний двірець) і почали шукати потяг до Дрездену. Знайшли. Написали про це Тарасу. Він сказав, що о такій то годині, на такій то зупинці нам треба вийти і пересісти на автобус. Ми кудись приїхали в потрібній годині, вийшли і це було нашою помилкою, адже потяг все ж таки їхав далі у Дрезден. Тут була просто діра: темнота, безлюдність, дівчина яка розмовляє ламаною англійською. Ми опинилися у повному лайні і просто чекали наступного потягу. Виявилося, що якраз наступного не буде, а буде ще наступніший. В нас залишилася надія на нього, але раптом Тарас написав, що він запізниться на 15 хвилин і до Дрездена не їде, а лише до якогось наступного села де стоїть автобус, що замінює потяг і оскільки ми туди запізнимося, автобусу вже не буде. Ми хутко взяли таксі від вокзалу і поїхали у потрібне село. Проїхавши 6 кілометрів ми заплатили 20 євро, що на той час становило 500 гривень=половина стипендії студента третього курсу. Автобус ми догнали і отримали дві новини: хорошу і погану. Хороша: водій нас взяв безкоштовно незважаючи на те що наш квиток тут не діяв, погана: автобус все одно чекав потяг оскільки йому не було кого везти. Так ми вночі забрели в Дрезден і десь о другій були біля будинку Тараса. Хохма була також в тому, що ми дзвонили ще годину не в ті двері, що було потрібно, а в сусідньому під’їзді. Все ж таки нас впустив сусід Йоханес і тому ми добре виспались до ранку. Зранку ми вирішили продовжувати стопити і цього разу ми вирішили брати курс на Вроцлав. З Дредена до Вроцлава звісно недалеко, але ось виїхати в сторону Польщі з Дрездена доволі складно. Справа в тому, що по-перше, мало німців їде в Польщу, скоріше навпаки поляки їдуть в Німеччину, а по-друге, автобан на Вроцлав відділяється від основного автобану на Берлін через певну відстань від Дрездена, тобто всі машини змішуються спершу на єдиному автобані. Таким чином ми взяли курс як колись москалі: “На Берлін”. На заправці в потрібну сторону я застопив старенького дядечка, який їхав під Берлін. Попрощавшись з Сашою і Назаром я рушив на столицю.

Якщо тобі цікаво що було зі мною далі тисни ТУТ

Якщо тобі цікаво як ми потрапили до Дрездену тисни ТУТ

One thought on “Dresden heißt die Kunst zu leben

  1. Pingback: Я планував приїхати в столицю чужої держави, а виявилось, що приїхав додому | goaway.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Pin It on Pinterest

Share This

Не забудь поділитися

Не забудь поділитися з друзями!