Прокинулися ми як завжди неохоче, але треба було тримати курс на Італію, тому ми вирушили. Поруч нас знаходився аеропорт Ґрац і село називалося Карльдорф. Неймовірним є те, що аеропорт побудований на місці першого на планеті Земля концентраційного табору Талергоф в якому сидів мій прадід з Ворони. Особливістю Талергофа було те, що в основному там відбували покарання українці. Ось так буває, що доля закидає мене по місцях де були мої предки. Тітонька австрійка (на жаль я не пам’ятаю її ім’я, як це часто буває. Так прикро) показала нам в яку сторону нам йти, щоб знайти виїзд на автобан. Ми підзарядивши телефони і помившись на заправці вирушили в ту сторону, але як виявилось в сторону Італії ніхто не їхав до того ж ця дорога їхала спершу на Словенію, а аж потім в Італію. Я вирішив, що нам не треба заїжджати в Словенію, оскільки хтось мені казав, що там поганий стоп і тому ми пішли через села на автобан, що йшов на Клаґенфурт. Добрий італієць на старенькому Мерседесі підвіз нас майже до виїзду на потрібний нам автобан, але там ми знову застрягли. Промучившись на сонці не одну годину і змінюючи місце стопу ми так і не добились жодної машини в сторону Італії, хоча нам здавалось, що хоча б хтось би мусів туди їхати, тому ми не здавались. Нарешті ми помітили авто з італійськими номерами на заправці. Сивий італієць з тугим хвостиком волосся позаду і його шикарна жінка модель на каблуках на VW Пасаті не захотіли нас взяти. Ми почали стопити на Ґрац, щоб заїхати в місто і спробувати виїхати з нього бо зрозуміли, що з цього села ми не зрушимо нікуди. Нам знову повезло, а точніше ні, бо була ще одна машина з італійським номером, але на жаль водій з жінкою їхали в Варшаву з Італії. Машинка в сторону Ґрацу за певний час з’явилась і хоч вона була маленька ми все одно помістились. Найгірше було те, що ні жінка-панк-водій, ні її бойфренд не розмовляли англійською і тому ми завалені рюкзаками навіть не могли якось з ними поспілкуватись. Вони нас закинули на вокзал і далі ми почали шукати дорогу на виїзд з міста. Автобусами можна було доїхати до Венеції за 60 євро з людини, потягом за 100 з людини. Так як ми таких грошей не мали, то нам стрілися студенти, які проходять практику в Ґрінпіс і роблять опитування людей. Вони нам показали на карті куди їхати стопити і яким трамваєм можна туди добратися. Саме так ми й зробили і нам пощастило ще й проїхати весь центр на трамваї і оглянути його. В кінцевому результаті ми добралися на крайню заправку, але нас все одно ніхто не хотів брати. Ми хотіли доїхати хоча б до Клаґенфурта, але все одно ніхто не їхав туди або ж не хотів нас брати. Нас попередили, що якщо ми не будемо казати, що ми студенти всі будуть нас боятися брати, адже австріяки бояться емігрантів і крадіїв. Я ходив на червоне світло тупо біля машин і тикав кожному в обличчя табличкою. Всі махали головою, що не їдуть туди, хоча це було на в’їзді на автобан в потрібному напрямку. Потім ми повернулись і вирішили все ж таки пробувати на Словенію, але ніхто також не їхав туди. Раптом до мене підійшов дядечко. Він сказав, що бачив як ми стопили раніше і тому пообіцяв нас вивезти на заправку на автобані, оскільки він недалеко від неї живе. Він нам сказав, що колись автостоп в Австрії був чудовий, а зараз із купою автобанів і мігрантів він вмирає, і добре, що є такі відчайдухи як ми, що ще цим займаються. Він нам дав трохи грошей і розпрощався. Ось такий ось нам ангелик з неба прилетів. Та не довго ми раділи. На тій же заправці уже був Ден – стопер із Молдови, який прямував в Мілан і він розказав нам, що це заправка з іншої сторони автобану і хоча заїзд на неї є із потрібної сторони, на неї заїжджають менше людей, котрі їдуть в потрібний нам напрямок. Таким чином ми опитували всіх кого можна, але майже всі прямували на Відень або були місцевими. Зустріли стоперів з Чехії, Ден і вони побажали удачі, і пішли спати в наметах десь в дерева, щоб їх не було видно. Я ж сказав Назару і Саші йти спати десь під дерево поруч із заправкою, а сам опитував кожного водія. Були й італійці, які готові нас були взяти, але вони всі їхали у Відень. Був польський автобус до Ріміні і я запитав водія чи могли б ми поїхати з ними за гроші, але він відповів, що це дуже закритий колектив і ми їм не потрібні. До другої години я безсонно чекав машин, а їх уже майже не було, тому я пішов спати з усіма. Десь о 5-ій Саша і Назар прокинулися, а я все ще спав під деревом. Згодом я вилупився із назарового спальника і приїхала машина з польським номером. Саша сказала щоб я моментально питався куди вона. Марчін повертався в Польщу з Італії, але ми ладні були їхати хоча б кудись, тому сіли разом з ним. На Італії стояв хрест. Я лише засумував через те, що не побачу свою сестрицю цього літа бо вона живе в Римі. Марчін є метал барабанщиком, бізнесменом і хорошим сім’янином. Живе в Радомі. Його гурт Carrion відомий і за межами Польщі. Недавно він здійснив одну з своїх мрій: його гурт ділив сцену з легендарними Hey. Їхали ми швидко і навіть не помітили як ми вже доїжджали до кінця Австрії. Марчін розказав нам багато всього про свій гурт і польську політику. Жалівся на Польщу сильно і побажав нам добра у наших політичних проблемах. Він нас висадив на заправці у Брно і подарував солодкі водички з Італії. Але ми знову здійснили помилку бо проїхавши місто ми опинилися на дорозі, що йде на Катовіце. Постопили. Ніхто не їхав куди треба. Одна місцева жіночка порадила нам добратися на заправку з іншої сторони міста. Ми йшли попри автобан назад в те місце звідки заїхали в Брно, адже там ми бачили стоперів, які стояли просто збоку дороги. Повернувишись туди ми знайшли заправку і знову ніхто не їхав в Прагу. Суть була в тому, що з цієї заправки всі їхали на Братиславу в яку я точно не мав наміру повертатися так швидко. Знайшовся один добрий далекобійник словак, який нам це пояснив і взяв нас всіх трьох на свій борт. Ми побачили, що стопити втрьох не так вже й погано, але на наступній заправці Саша договорилась з водієм Мерса, що він візьме двох. тому я залишився сам. Поки їхній водій пішов на заправку з автівки вивалилась ще якась стоперша. Мої поїхали, а я познайомився з нею. Це була Орсі. Вона їхала з Будапешту і прямувала також в Прагу. Не встигли мої друзі поїхати, як нас згодилася підібрати молода чешка на Рено Сандеро. Особливість її машини полягала в тому, що вона везла чорного лабрадора. Лабрадор був не її і їхав довго, тому мав стрес і не хотів з нами гратися. Зате ми з Орсі чудово здружилися і домовились ще десь постопити. Наша пані водій була доволі молода, але вже працює в посольстві Чехії у Румунії. Машина була не її, а власника собаки. Вона була один раз в Ужгороді. Я розрекламував їм ще побувати у Львові, але не впевнений чи буде він їм цікавий, адже Орсі з Будапешту, а наша пані водій виросла майже в центрі Праги. Коли ми приїхали в Прагу я нарешті був задоволений, адже відвідав 5 гігантських міст Австро-Угорщини (Львів, Краків, Будапешт, Відень, Прага). Усі вони туристичні і усі мають щось спільне в собі. Ми з Орсі прийшли в центр і я почав писати до своїх друзів. Вони були в Празі, але виявилося що вони далеко від центру, а саме біля Національного музею і йти до мене не збираються оскільки заряджають телефони. Я пішов в паб з Орсі і познайомився з її друзями. Вони прямували на фестиваль якоїсь електромузики за Прагою. Напившись добряче пива я все ж таки пішов до своїх друзів, хоча це мене доволі нервувало, що ми не зустрілися в центрі, але це ще не був кінець сюрпризів. Коли я довбрався до Маку в якому вони сиділи їх уже там не було. Виявляється вони пішли на станцію метро Андєл бо їхній водій сказав, що там є дешеві студентські гуртожитки. Я остаточно був злий, але так як я не злюсь в подорожах, а радію кожній секунді то я просто наївся в Маку. В Маку почув українську мову. То були ТПшні дівчата, які оглянувши мій вигляд мандрівника просто ігнорили мене. Ну й нехай. Залишайтесь такими ж невихованими. Я заліз у метро, при цьому на всякий випадок купив квиток за 32 крони, але не пробив його. Через деякий час знайшов своїх і дізнався, що вони не знайшли гуртожитку за потрібною їм адресою. Я гарно посміявся і ми пішли шукати місце для намету. Дорогою нам стрівся Каміл – починаючий автостопер з Кельце. Він знав точку в парку де можна поставити намети. Ми розклали і я з Сашою там спали, а Назар і Каміл лягли на карематики надворі. Зранку Назар вломився до нас всередину бо було холодно, а Каміл поїхав додому. Але ми спали аж до 8-ої години. Саша і Назар почали мене різко будити бо прийшов прибиральник з возиком, який дуже сильно бурчав. Ми почали швиденько збиратися і втікати. Трішки нижче на алейці перпендикулярній до нашої йшло два поліцаї. Налякавшись ми пішли в іншу сторону, але вони просто йшли навіть не глянувши на нас, хоча можна було зразу зрозуміти, що ми спали в наметі, адже з нами були каремати. Ми дісталися до центру і знайшли Мак. Завалившись в нього я засів на каучсерфінг і розсилав запити. Назар шукав гостел, але всі дешеві звісно були зайняті. Одним словом ми робили все, щоб знайти хоч якесь житло на сьогодні. Пішли на вокзал. Тут нічого не було. Запитали декількох туристів. Вони порадили сходити попитати по гостелах. Не знайшовши нічого ми пішли геть з Маку. Саша хотіла походити по магазинах в полюванні за сувенірами, а я хотів на Вишеград, тому ми розділились. Насправді в нас була невелика проблема, адже ми не сходились характерами. Це якраз велика проблема, якщо рандомно брати мандрівника в дорогу, адже не кожен початківець зможе витримати ту напругу, яку витримає більш досвідченіша людина. Але я не боюсь труднощів і навпаки хочу комунікувати зі всіма, тому знову буду брати рандомних людей і вчити їх стопити. Ми з Назаром облазили весь Вишеград, завітали в прекрасний чеський парламент, а згодом гуляючи в парку біля Карлового моста випадково побачили напис HOSTEL. Завітавши туди ми дізналися, що там є вільні місця, але оплата повинна бути тільки у кронах. Залишивши рюкзаки ми рушили шукати обмін валют. Ми отримали крони і Назар вирішив спробувати справжнього чеського пива. Ми пішли в найближчий паб. Ціни там були набагато дешевші ніж вчора в центрі. Там гроші брали тупо за те, що той паб був в старій кімнатці з готичним склепінням. Ми напилися Козела і повернулись в гостел. Заплативши 350 з рила ми сходили в душ і вирішили трішки відпочити. Згодом прийшла Саша. Потім мені почали писати люди на каучсерфінгу, що готові нас прийняти і мені довелось пояснювати їм ситуацію. Нічого, зате на наступний раз вже хоч якась вписка є. На фесті Франції, що був недалеко від нашого гостелу ми з Назаром купили половину модного французького хлібу за 25 крон. Попоївши і відпочивши ми вибрались у вечірню Прагу, відвідали Юзефув, поглуляли по вечірньому центру, знайшли навіть тихенькі маленькі вулички на яких не було людей. Одним словом я собі відірвався вдосталь бо обходив і побачив багато Праги. Хотів ось ще на Злату улічку сходити, але команда не підтримала мене, а то вже й пізно було. Їли на даху нашого гостелу під зоряним небом. Було дуже файно до того ж ми наварили собі макаронів з сиром. Гарно виспавшись в гостелі ми рушили на точку для стопу в Дрезден. Виходячи на останній станції метро ми познайомилися із стоперами із Словенії, які їхали в Берлін. Вони не захотіли з нами йти на заправку, а пішли десь до дороги. Ми ж не довго стояли на заправці, а поїхали з тихеньким чехом 30-35 кілометрів в сторону Дрездену. Там ми договорились їхати з німцем до Дрездену. Сам він був з Ляйпцигу, але Дрезден дуже любить і розказав нам багато цікавого. Рекомендував відвідати Саксонську Швейцарію і Берлін. Він продає преси, які створюють колоїдні частинки, що мало б зацікавити мене, але так як в мене мозок думав про подорож то ми недовго говорили з ним про це. Коли заїхали в Німеччину він наполягав, щоб ми пристібнулися ззаду. Ми це зробили і їдучи на 240 км/год він нам продемонстрував, що на німецьких автобанах немає обмежень швидкості. Так ми на гігантській швидкості, на шкіряних кріслах мчали прямо в Дрезден.

One thought on “Заплутані вулиці, мільйони туристів, легальні наркотики, купу українців

  1. Pingback: Столиця трьох держав та місто яблучного штрудля | goaway.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Pin It on Pinterest

Share This

Не забудь поділитися

Не забудь поділитися з друзями!