До війни я дуже любив фестивалі і відвідував багато з них в Україні. Мабуть найкращим із них бу Metal Heads Mission в Криму. Потім Майдан, Крим забрали і зрозумів, що я потрібний більше державі ніж по фестивалях їздити. Цього літа відвідав Graspop Metal Meeting в Бельґії і зрозумів, що не можу жити без фестивальної атмосфери, тому був дуже радий, що додатком до ГайдаФесту в Черкасах буде Всеукраїнський зліт авто стоперів де я був впевнений зможу знайти близьких по духу мені людей. Так і сталось до того ж мені дуже сподобалися Черкаси в яких я був аж 3,5 років назад, але все по порядку.

Передісторія (риюся в спогадах для пошуку істини)

2013 рік, 22 лютого. Я вирішив їхати в турне з шикарним гуртом Rust Rain (Заіржавілий Дощ). Я тоді був легкий на підрив і звісно хотів таке робити. Я тоді допомагав гурту носити інструменти, заодно був фотографом та ще й допомагав споживати алкоголь. Rust Rain – дуже кльові чуваки з якими я познайомився в 2011-му на їхньому концерті в Івано-Франківську. Їх троє хлопців із Стрия, які перебрались до Києва і зробили свій гурт: гітарист Зеник, драмер Рома та басист Саня. Я в той час не пропускав жодного їхнього концерту, хоча ні, Кривому Розі пропустив бо не міг тоді їхати з ними. Зустрілися на Чернігівській, сіли в автобус, по дорозі познайомилися із якимсь дядьком, який раніше був військовим. Він нам показав дорогу до ресторану Рибка біля Долини Троянд. Ми прийшли туди доволі рано. Щось там випивали в гримерці, потім я грав на зениковій гітарі. Крім Rust Rain виступали місцеві Rise Or Die, харківський Painless та запорізький Reabilitator, який був гедлайнером.  Коли дійшли до правильної кондиції Rust Rain пішов на сцену. Я розпочав виконувати функцію фотографа, а також поправляв мікрофони коли їх зачіпали фанати. Після концерту Reabilitator і Painless повантажили апаратуру в автомобіль і поїхали в невідомому напрямку. Організатор і нам обіцяв вписку, але автомобіля нам не давав. Нас відвели на квартиру в якій відпочивали всі наближені до організатора люди. Вони голосно шуміли, пили і курили. Це був таки треш для нас бо ми хотіли просто відпочити. Ми були голодні і тому попросили, щоб хтось нас відвів в магазин. Одна дівчина зголосилася відвезти нас в магазин. Вона багато курила, була висока, з чорним фарбованим волоссям і великим грудьми. Наче ще якесь тату було, але воно вже розчинилося в моїй пам’яті. Ми вийшли в під’їзд де вона нас просила бути тихіше бо сусіди вже спали. Коли ми вийшли надвір Саня сказав що хоче піяти і пішов під найближче дерево. Раптом з темного вікна другого поверху (що було під нашою квартирою) в світлі ліхтаря появилася тінь людини. Я не пам’ятаю що він говорив, але точно пам’ятаю що в нього в руках був пістолет, він сказав, що вижене нас всіх рокерів звідти і вистрілив в небо. Ми бігли як тільки могли бо були налякані до смерті. Виявилося, що то працівник СБУ, який живе там і в нього, як і у всіх нормальних людей, сплять маленькі діти вночі вдома. Чорна краля відвела нас в супермаркет Україна де ми успішно купили булочки та мівіну. По дорозі назад дзвінок. Дзвонили з квартири, сказали що приїхав ОМОН, вламався в квартиру і шукає наркотики, а також проводить виховний процес. Перше, що ми зробили почувши цю новину це перелякалися за наші інструменти, які залишились у квартирі. Через 15 хвилин все затихло, ми повернулися в квартиру, поїли булочки, нам замовили таксі, ми завалились в нього, доїхали до квартири де були інші гурти, їли мівінку і розмовляли, в 6-ій ранку вирішили поїхати з іншими гуртами на вокзал, щоб купити квитки на потяг. Були лише купе, тому ми завалилися в купе і зачинившись вирубались. Зранку прокинулись у Києві від стуку в двері. Виявилося, що потяг давно приїхав і його відігнали з перону, а ми четверо зачинились в купе і працівники вже думали, що ми померли. Такими були мої Черкаси лютого 2013-го. Я всім казав, що більше туди не поїду.

ri9wJkIL1gE(2)
Preparty перел виступом

Але поїхав. І причиною цьому став Всеукраїнський зліт автостоперів в рамках Гайда Фесту.

Метро Харківська, їду за 14 гривень до Борисполя. Їду в невідомість бо ніколи не був в Борисполі. Коли автобус перестав їхати я вийшов і пішов в південно-східному напрямку. На повороті на Золотоношу почав стопити. Досить швидко мене підібрав Сашко – заступник директора компанії Украліфтсервіс. Його стиль водіння просто чудовий: обганяв в останні моменти всіх кого можна до того ж декілька разів я помічав на спідометрі 170. Дорога тут не найгірша, але дуже часто полатана, що не є ефективно, як доводить практика. Сашко пожалів і підібрав ще двох стоперів. Це були Віталік і Настя. Віталік – спікер на зльоті авто стоперів, який обганяв багато Росії, двічі заїжджав в Єкатеринбург, а Настя – проживає в Пекіні, але при цьому в попередній день згодилася з Віталіком вперше в житті постопити. Таким чином Черкаси на ці вихідні стали центром всесвіту, адже хтось їхав сюди з Пекіну, а хтось з Амстердаму, тому любіть Черкаси.

В 15:03 вийшли біля Долини Троянд, як і передбачав Віталік. Тільки-но ми зайшли в парк, як зустрілися з організаторами фесту. Вони самі фестивальні люди, а тому дуже хотіли організувати фест на гідному рівні. Розклали намет, почали знайомитись з людьми, допомагали. День закінчився опен-ейр квартирником на головній площі міста і попиванням пивка з морозивом. На ранок наступного дня я пішов сам експлорити Черками у зв’язку з тим, зо мені все ще треба було здати квиток на потяг, адже я до останнього не знав, що поїду на цей фест і щоб не довго не стопити мав квиточок на потяг. Потім почалися лекції. Першою була Тетяна Шамрай, яка оповідала про автостоп з дитиною та про те як стопити дівчатам. Наступною оповідачкою була Оленка, яка поділилась лайфхаками про те, як можна стопити на вихідні навіть у іншу країну. Потім виступав мій новий друг Віталік, який чесно кажучи доволі затягнув свою лекцію, а крім того його повідомили, що наступні спікери застрягли на стопі із Києва. Віталік розказав про особливості стопу в Росії, про те як там класно можна затусити та про те, як автостоп змінює життя. Потім на лекцію напросився і я хоча був зовсім неготовий. Так як я готував уже свою лекцію про те під назвою “Як відвідати найдорожчу країну світу безкоштовно” про свій NorgeTrip#1 то я використовував тези із неї. Ця лекція мала відбутися в моїй рідній Могиляночці в коворкінгу KMAYard, але не відбулася по причині того, що я звалив в Бельґію. Люди в принципі зацінили бо не тільки я один люблю Норвегію. Після лекції я тусувався з Віталіком та Едуардом – журналістом ГромалськогоТБ Черкаси, котрий хоче знімати передачу про мандри автостопом по Україні. Коли повернувся то виступав Вова Зі з iZitravel. Він покатав Європою також не мало і приїхав на фест із Амстердаму, що ще раз підтверджує що на ці вихідні Черкаси стали центром всесвіту.  День закінчився фестивальним, алкогольним настроєм, якого мені уже давно бракує. Запізнався з багатьма людьми і дуже радий цьому. Особливо круто було на виступі Карни коли ми летіли з гори в Долину Троянд бо грала остання пісня.

 

Але не радий я був початку нового дня. Тепер у мене був інший челендж: зарядити телефон, щоб мати карту в дорозі на всякий випадок. Встиг на лекцію про Абхазію, що досить цікаво, адже відвідати її все одно колись також захочу. Потім слухав про Китай, Камбоджу і розрив культур між ними та нами. Доволі цікавою також була лекція Діми Чепурного – засновника СтудКаучу та Віталіка – котрий розказував про те як мандри надихнули його на відкриття власної справи. Треба йому допомогти і створити який-небудь вебсайт бо справа його дійсно кльова – винарня “Заратустра” у Тернополі. Коли до мікрофону добрався ведучий локації авто стоперів Макс Плотніков, то я якраз вирішив рушати на Київ бо вже пізніло. Швиденько зібрав намет і повернувся. В цей час не один я вирішив стопити на Київ: блогери-мандрівники Вова Зі та Краплинка Життя зі Львова також вирішили їхати в сторону Києва. Ми вийшли на стоп, але розділилися бо Краплинка Життя їхала тільки до Переяслава. Раптом нам почали заважати віруючі тюлені, а саме якась там віруюча в хусточці яка їхала в монастир. Нічого не маю проти, але вона стояла перед нами і коли автівка зупинилася нам вона одразу побігла до авто. Та це й не зле бо наш водій Сергій заробив 20 гривень з неї. Водій був кльовий, їхав швидко, а дорога нас дивувала своєю красотою лісів і 17-ти кілометровим мостом через Кременчуцьке водосховище при самому виїзді із Черкас. Коли доїхали до Києва то ми вже знали що вписуватимемось у нашого друга, котрий випадково виявився нашим спільним другом. А зранечку знову стоп. Вова запланував доїхати до Свіржа змінивши речі у Львова, а я вирішив їхати з ним бо дорога на Свірж все одно йде із дороги на Станиславів. До точки стопу дійшли о 10-ій. По дорозі зустріли хлопця з дівчиною, які безуспішно стопили півгодини (потім під Житомиром я дізнався від іншої стоперші, що вони так і не виїхали коли вона там була). Стопили довго. Почали нервуватися. Розділилися. В кінцевому результаті не допомогло бо зустрілися ми на заправці під селом Мрія за 12 кілометрів від Києва. Вова не витримав і пішов на заправку. Домовився з далекобійником, але той погодився взяти тільки одного із нас. Вова поїхав, а я безуспішно стопив ще 3 години поки не знайшовся далекобійник, що віз Пропан під Житомир з яким я домовився. Він був здивований, що ніхто мене зовсім так довго не брав і я чеснокажучи також. Ще ніколи не було в мене такого поганого стопу по цій трасі. Тільки-но покинув його комфортне та гігантське “Рено” і відійшов до кінця заправки як до мене підійшла якась уже знайома мені дівчина. “Ти – Лесик” – сказала вона. Я був здивований звідки ж вона мене знає, а я її зовнішність. Виявилося, що вона також їде з фесту і запам’ятала мене як лектора. Її звали Наталя і вона прямувала у Львів. Ми вирішили йти пішки по трасі на Рівне і зупинилися за поворотом. Коли проїжджав бордовий Mercedes Vito з номерними знаками АТ, я крикнув: “Ура, Франківськ!”. Водії цього не почули як виявилося, але повернулися по нас і підібрали. Таким  чином нам повезло зупинити прямий фіакр до Станиславова. Наталя вискочила на повороті на Бібрку і попрямувала пішки на Сихів. Я ж до 23-ї вже був вдома. В автостопі так завжди, що довго не везе, а потім дико фартить. Водії були чудові і цікаві тому ми гарно доїхали.

Інтерв’ю із стоперами можна почитати тут.

І на кінець коротенький відеоролик про те як побачило фестиваль око моєї камери-стругалки

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Pin It on Pinterest

Share This

Не забудь поділитися

Не забудь поділитися з друзями!